Як «русский мир» на Донбасі безкарно вбиває українських школярів

3














20 червня 2017 року в Ялті (по лінії Інтерполу був затриманий садист-убивця сорокашестирічний Вадим Погодін, известній серед бойовиків «ДНР» під позивним «Керч».

Ялтинський оккупационній суд заарештував його «для забезпечення можливості видачі правоохоронним органам України». Погодіна звинувачують у вбивстві, а в тому, що він командував розстрілом шістнадцятирічного українського школяра Степана Чубенко. 29 липня вбивця був відпущений на свободу.

23 липня 2014 року Степу затримали в Донецьку (який вже був окупований), тому що на рюкзаку десятикласника помітили синьо-жовту стрічку, а серед речей знайшли шарф футбольного клубу «Карпати» — цього виявилося достатньо. Додому, в Краматорськ, Стьопа більше не повернувся, пише «Нова газета».

Керч» (Погодін), Буба (Сухомлинов), Жора (Москальов)

З ПРОТОКОЛУ ДОПИТУ ОДНОГО ЗІ СВІДКІВ ЗЛОЧИНУ

«Поряд з блокпостом, перпендикулярно дорозі, були споруджені оборонні лінії у вигляді окопів. При цьому бійці батальйону «Керч» здійснювали контрольно-перепустковий режим… Я став свідком того, як на блокпосту, який розташовувався на дорозі до селища Моспіно, Погодін, Москальов і Сухомлинов застрелили неповнолітнього хлопця Чубенко Степана. Про даний факт я більш детально розповідав у рамках іншого кримінального провадження.

Відразу після позбавлення життя цього хлопця Погодін віддав наказ у військовій манері бойовика на прізвисько Ведмідь, який ніс службу на зазначеному блокпосту, щоб останній організував поховання Чубенко. Я покинув селище Горбачево-Михайлівка, так як став побоюватися за своє життя».

Горбачево-Михайлівка, село розстрільну

— Знаєте, хто головний двигун слідства? Мама Стьопи, — каже полковник Ігор Новосельцев. — Наполеглива. Тому що стільки людей пропало і пропало все, з кінцями. І проти дітей велика хвиля насильства піднялася. До війни такого на Донбасі не пам’ятаю, а я з 93-го року в карному розшуку.

Новосельцев — старший оперуповноважений з розкриття злочинів проти особи Управління карного розшуку ГУ МВС України у Донецькій області. Він і його нинішній керівник, давній колега, полковник Артем Васицкий плюс група силовиків званнями нижче «вийшли» в Краматорськ восени 2014-го. Звучить як «вийшли з оточення». Багато з тих, з ким служили (на кшталт екс-начальника Донецького Убозу за прізвищем Дикий, зараз «міністр внутрішніх справ ДНР»), виявилося, все життя чекали Росію.

До того часу Краматорськ вже перебував у стані «після війни»: 77 зниклих без вести, 87 невпізнаних трупів. Невеликий загін Гиркина-Стрєлкова захопив і майже три місяці тримав у страху місто, де тільки в міліції значилося до півтисячі співробітників, не рахуючи управління СБУ, двох прокуратур і військової комендатури, розташованої на місцевому аеродромі, де, до того ж, дислокувався спецназ.

— Не знаю, до кого мама Стьопи раніше зверталася. Побачив її в кабінеті Васицкого, — згадує Новосельцев, — залишився послухати.

Як батьки кілька місяців шукали сина «за блокпостами», домоглися від «народної республіки» страшної правди, пережили впізнання тіла, не зійшли з розуму, поки тяглася судмедекспертиза, привезли додому в пластиковому мішку те рідне, що називалося тепер останками, — ховати…

У кримінальній справі, порушеній на території, підконтрольній Україні,

один зі свідків добровільно вирішив допомогти слідству — зняти камінь з душі. Він спостерігав кару в Горбачево-Михайлівці від початку до кінця, але знав вбивць лише за прізвиськами: Керч, Жора, Буба. Їх прізвища та інші відомості, що незаперечно підтверджують особистості, встановили самі батьки Стьопи, цілодобово мониторившие соціальні мережі і сайти типу «Російської весни».

Фото «Керча» (Погодіна), Жори (Москальова) і Буби (Сухомлинова) теж знайшли у множині.

Свідок упізнав всіх і пізніше приїхав в Краматорськ, оскільки Горбачево-Михайлівка як і раніше під контролем «ДНР», для проведення слідчого експерименту — реконструкції побачених ним подій: як серед білого дня стратили Степу.

— Копали з ноги, поки сидів, пов’язаний, під комендатурою. Зуби вибили. Повели до берега річки. Руки скрутили за спиною скотчем, футболку на голову. Кросівки з нього перед розстрілом зняли, мародери. «Керч» вистрілив у потилицю. Всього п’ять пострілів… подробиць Вистачить… — закриває блокнот мій співрозмовник.

Мамі дали очну ставку зі свідком. Вона почула набагато більше, включаючи фразу: «Вибачте, що не врятував вашого сина…» Розшукала ще очевидців, які, після сумнівів, погодилися, незважаючи на страх, виступити в суді. Відбити хлопця у бандитів ніхто з жителів Горбачево-Михайлівки не ризикнув. Справу направили до суду в листопаді 2015 року.

У «ДНР», за особистою вказівкою глави самопроголошеної республіки Захарченко, злочин також розслідували. І вийшли на тих же людей — Погодіна, Москальова, Сухомлинова.

Москальова навіть затримали і допитали. У розпорядженні «Нової» є протокол цього допиту.

З ПРОТОКОЛУ ДОПИТУ МОСКАЛЬОВА («ЖОРА»)

«…в кінці липня 2014 року в смт Горбачево-Михайлівка прибув Погодін Ст. Ст., який дав наказ військовослужбовцем підрозділу «Керч» доставити до нього Чубенко С. В. Потім Погодін Ст. Ст., без достатніх підстав підозрюючи Чубенко С. В. в участі в українській організації «Правий сектор», вважаючи останнього причетним до спалення в Одесі 2 травня 2014 року учасників Антимайдана, а також відмінних від його (Погодіна Ст. Ст.) політичних і ідеологічних поглядів, які суперечать ідеям побудови Донецької Народної Республіки, вирішив вчинити умисне вбивство неповнолітнього Чубенко С. В.

Для виконання вказаних злочинних намірів він залучив військовослужбовців підрозділу «Керч» Сухомлинова М. В. і Москальова Ю. А., яким повідомив, що Чубенко С. В. є членом організації «Правий сектор» <…>, за що Чубенко С. В. належить розстріляти. <…>

Сухомлинов М. В <…>, перебуваючи на краю окопу, зробив постріл в область потилиці неповнолітнього Чубенко С. В., який перебував на колінах в окопі зі зв’язаними за спиною руками. Враховуючи, що після пострілу Чубенко С. В. подавав ознаки життя, Погодін В. О. взяв у Сухомлинова пістолет і зробив ще не менше чотирьох пострілів в потиличну область голови Чубенко С. В., від яких той помер на місці.

Потім Погодін віддав наказ знаходився поряд Москалеву Ю. А. (з метою приховання слідів злочину) здійснити поховання трупа Чубенко С.».

Погодіна, Москальова та Сухомлинова звинуватили у вбивстві, скоєному групою осіб за мотивами ідеологічної ненависті, суд постановив помістити їх під варту. Але в квітні 2015-го прокуратура «ДНР» повідомила офіційним листом: «Фактичне місцезнаходження зазначених осіб не встановлено».

Москальова в «ДНР» все ж піймали. Він переконав суддів, що особисто не стріляв. Матері Стьопи запропонували написати заяву: вимагаю, мовляв, відшкодування моральної та матеріальної шкоди. «Хочу, щоб орав на довічне ув’язнення, а гроші в дитбудинок «Антошка» перекладав, над яким Стьопа шефствував!» — відповіла вона.

Обвинувачений відсидів недовгий термін і втік з Донбасу на батьківщину, в Чувашию. За моєю інформацією, в Чебоксарах Москальов був заарештований за «червону картку» Інтерполу — в міжнародний розшук всіх трьох вбивць Степана подала Україна. Видачі, в силу невідомих причин, не сталося, і Жору випустили на волю.

Буба (Сухомлинов) «загубився» в Росії незабаром після скоєння злочину, і до цих пір про нього нічого невідомо.

Арештованого в Криму ватажка — «Керча» (Погодіна), неодноразово судимого, полковник Новосельцев відмінно пам’ятає ще з мирного Донецьку:

— Бєспрєдєльщик, але зі зв’язками нагорі. Розумієте, так? УБОЗ його кілька разів затримував, СБУ вела — выворачивался кожен раз.

А батальйон «Керч» розпустив, знищив своєю мученицькою смертю 16-річний Степан Чубенко.

Сталева

Сталіна Чубенко. Фото Ольги Мусафірової

Маму Степана звуть Сталіна.

— А це ім’я — похідне від слова «сталь», «сталевий», тобто сильна, а не від того, що ви подумали, — відказує вона.

Чоловік Віктор, високий, ставний, звертається до дружини «Сталечка». Вона викладає російську мову та літературу в школі, де навчався Стьопа. Уродженка Магадана, в Краматорську з моменту заміжжя — з початку дев’яностих. Громадянка Росії, на Україні має постійний вид на проживання. Коли про те, що сталося, дізналася завдяки ЗМІ вся країна, юнакові посмертно присвоїли звання Народного героя України (є такий недержавний орден, заснований волонтерами), а в Мзс поцікавилися, чому Сталіна не приймає українське громадянство.

— Мене з російським паспортом ніхто ніколи в Донбасі не пригортав, поки не прийшли і «захистили». Нехай знають — є росіяни, які теж люблять Україну, але і від батьківщини не відрікаються навіть зараз, — відповіла вона.

Вдома у Чубенко я провела два дні і дві ночі. Про Стьопі мені розповідали в теперішньому часі, без сліз, показували відео (мама розібрала в комп’ютері архіви).

Ось воротар місцевого «Авангарду» (велике футбольне майбутнє, вважають тренери, талант плюс цілеспрямованість) під Новий рік просить у Діда Мороза нові наколінники і рукавички, хитро вказуючи в листівці магазин і ціну (сім’я живе дуже небагато). Дід Мороз обіцяє подумати: «А поки що, дорогий Стьопа, кладу під ялинку орфографічний словник, щоб ти не засмучував мене помилками». Традиція домашніх «капусників» та інших стінгазет — у кого ще такі кльові батьки! — переноситься на створену Степаном міську команду КВК.

Він займається греко-римською боротьбою, читає на конкурсі військові вірші Симонова, складає пісні і «План з розвитку дитячо-юнацького футболу в Донецькій області», не по літах самостійний і вільний — головний біль вчителів, яким подобаються сумирні «середні» діти, улюбленець дівчат, нянька для малечі у дворі, борець за справедливість…

— Нам хочеться думати: Стьопку розстріляли на кілька днів раніше, ніж вважається. І він менше страждав, — вимовляє Сталіна.

Батьки ходили по річному пеклу Горбачево-Михайлівки з фотографією зниклого сина, в Донецьку на телебачення їх не пустили. «А за кого він у вас?» — цікавилися місцеві. І ховалися за парканами. Бійці батальйону «Керч» любили просто так, для розваги, стріляти поверх голів. Якийсь «ополченець» зглянувся: «Пам’ятаю цього хлопця. Йому дали вибір: воювати разом з нами або… (пауза) довго рити окопи». Потім стали брехати про мінометний обстріл, при якому всі «робокопы» (так називали полонених) розбіглися.

Громадянство Росії допомогло матері пробитися на прийом до Захарченка. Той обіцяв сприяти. Незабаром Чубенко повідомили: на жаль, Степана немає в живих. Встановили членів розстрільної команди. Повернули паспорт юнаки. Сказали, що звинувачувався за зв’язок з «Правим сектором» і в тому, що спалював людей в Одеському будинку профспілок…

А ще сказали, що не плакав і не просив пощади перед смертю. Ексгумацію провели 6 жовтня.

— На День вчителя, — уточнює Сталіна.

«Істерика у дружини, — поділився зі мною Віктор, — сталася лише раз. Вона знайшла душевна розрада в вірі у Бога всі живі. А я тоді зірвав з грудей хрестик і жбурнув під ліжко».

Поглянути в очі вбивцям

Дивлюся передвоєнний відеоролик. Стьопа крокує на чолі маленької групи футбольних фанатів з синьо-жовтими прапорами. Особи закриті шарфами або медичними масками, як у хлопців на Майдані в Києві. Скандують «Краматорськ це Україна!», «Героям слава!». Між ними і перехожими — не вулиця, а прірва… Переконувати та сперечатися марно. При обстрілі він допомагає стареньким сусідам спускатися в підвал-бомбосховище.

Мати намагається відокремити війну від сина. Їде з ним у Росію, привести в порядок могилу бабусі. Степан не витримує, повертається до терміну: «Я не щур, щоб ховатися. Україна в небезпеці!» Ризикована визнання в місті, де навіть деякі педагоги рідної школи агітували за сепаратистський референдум.

У Сталіни — папка із зверненнями в різні інстанції, які допомагають їй зробити так, щоб вбивці постали перед судом. Як і раніше хоче глянути їм в очі. Добилася майже неможливого — офіційних довідок з Держкомкордону України та з аналогічного російського відомства. Дати перетину державного російсько-українського кордону «туди» і «назад» виключають саму можливість відвідування Степаном Чубенко Одеси в день відомої трагедії. Генерал Антюфєєв, зображав у «ДНР» віце-прем’єра по роботі з силовим блоком, начальник військової поліції Аносов, тодішній міністр оборони Стрільців, заступник міністра оборони Березін не дали відповіді на листи матері.

Мовчить і український омбудсмен Лутковська. Суд над «заочниками» Погодіним, Москальовим і Сухомлиновым в місті Торецке (відповідно до законодавства, процес проводять у місці, максимально наближеному до того, де вчинено злочин) два роки знаходиться в неактивній фазі. Засідання постійно відміняють: то суддя знаходиться у нарадчій кімнаті по іншій справі, то прокурор не приїхав, то адвокати обвинувачених.

З приймальні генерального прокурора РФ Чайки (туди Сталіна Чубенко написала в 2015-му) надійшло роз’яснення з приводу екстрадиції. Приватній особі, тобто матері вбитого, за законом не можуть видати обвинуваченого, затриманого по лінії Інтерполу, а генпрокуратура України з цього питання тоді ще не звернулася. У другому зверненні (від 17.07.2017) Чубенко нагадувала: Москальова, затриманого в Росії, вже випустили на волю, за Погодіна, який зараз знаходиться в СІЗО Сімферополя, теж клопіт. Відповідь поки не прийшов.

Соратники «Керча» записали кілька відеозвернень, в яких заявили, що Погодіна чекає суд за те, що він ополченець. Ім’я Степана Чубенко не згадав при цьому ніхто.

Із закликом не видавати «Керча» виступив і колишній міністр оборони «ДНР» Ігор Стрільців. Після його звернення ряд кримських і федеральних ЗМІ опублікували матеріали з загальним слоганом: «героя Новоросії» не можна видавати. Підключилася Держдума РФ: депутати Дмитро Білик і Сергій Шаргунов заявили, що зроблять все можливе, щоб «захисник Донбасу» не опинився в руках Києва. А 17 липня керівник «Союзу добровольців Донбасу» Олександр Бородай в інтерв’ю інформагентству «Новоросія» заявив, що видача Вадима Погодіна Україні не відбудеться.

…Разом з Сталіною я пішла в Краматорську міську прокуратуру. Нас прийняв перший заступник прокурора Ярослав Косенков і справедливо нагадав мені як журналісту: жодних коментарів він давати не має права, все через прес-службу.

Після візиту Сталіна повернулася додому і помістила в фейсбуці відкрите звернення до влади і суспільства: «У міській прокуратурі Краматорська готовий пакет матеріалів, на підставі яких треба запитувати екстрадицію Погодіна в Україну, але до цих пір прокуратура Краматорська не отримала офіційного звернення Генеральної прокуратури України, як того вимагає процедура. Відповідно, і Генеральна прокуратура України досі не звернулася з питання екстрадиції до влади Криму. Я вважаю, що проблема в тому, що в офіційному запиті ГПУ не знають, як назвати окупаційна влада Криму, до яких мають звернутися. Але я впевнена, що це не може бути приводом для того, щоб робота, яку провели слідчі, виявилася марною і правосуддя восторжествувало… Якщо протягом доби необхідні дії не будуть відтворені, я буду змушена звернутися до української та зарубіжної пресі і розпочати протестну акцію біля стін Генеральної прокуратури».

Пост перетворився на бестселер. Сталіна телефонували журналісти, депутати Ради, представники Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

У минулу п’ятницю заступник генпрокурора України Євген Єнін публічно оголосив: він звернувся в Генпрокуратуру РФ з проханням видати Вадима Погодіна, по-звірячому вбив Степу Чубенко. «Зради» (зради. — Ред.) ні, попередив Єнін. Міжнародні конвенції та практика судів наднаціональної юрисдикції свідчать про обов’язок держав здійснювати правове співробітництво, навіть якщо вони знаходяться в стані війни і окупують частини своїх територій.

Автори: Ольга Мусафірова, Іван Жилін, «Нова газета»

P. S. Як пише журналіст Денис Казанський, росіяни випустили на свободу бойовика Вадима Погодіна по кличці «Керч», який в 2014 році звірячому вбив 16-річного жителя Краматорська Степана Чубенко. Повідомив про цю радісну для всіх російських фашистів подію адвокат садиста Гліб Глінка. Чоловік загиблої Лізи Глінки — «Доктора Лізи». Його теж порадувала ця звістка.

Деякий час Погодіна тримали в СІЗО, і кт-то сподівався, що злочинця таки видадуть Україні. Але дива не сталося. Здавати вбивцю українського школяра Росія не стала. Адже він убив українця. А українців в розумінні «братнього народу» можна вбивати. У Росії таких вбивць називають «антифашистами». Подібну долю в ОРДЛО розділили сотні, а може бути, і тисячі людей. Багатьох досі не можуть знайти.

Ніяких ілюзій немає. Кремль заохочує звірячі злочини по відношенню до України та українців, включаючи вбивства неповнолітніх. Росія покриває своїх злочинців, тому що є стороною конфлікту, і готова пробачити своїм бойовикам будь-які злочини.

Для нас же важливо ретельно документувати і зберігати для історії такі випадки, зазначає Казанський. Щоб через 5-10-15 років жодна падлюка не зміг сказати, що цього не було. А вони будуть так говорити! Адже сьогодні вони точно так само заперечують Голодомор, і нелюдські репресії 30-х років.

Источник

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий