Моральний аспект військових операцій

3














Армії потрібні не герої, котрі гинуть під командуванням поганих генералів, а живі солдати, під керівництвом професіоналів, які цінують солдатські життя.

Раз пішла така п’янка з приводу Дюнкерка, Севастополя, Сталінграда, Ржева і поняття гуманності, хочу вставити свої п’ять копійок.

СРСР весь час або готувався до війни, або воював. Система підготовки до військових дій молоді і підлітків працювала безперебійно. Товариство було милитаризировано до межі. Паради, культ тіла, ідеологічне виховання — пісні, фільми, друзі чекістів, друзі прикордонників, ОСАВИАХИМ, ворошиловський стрілець, юний парашутист… Танки замість трусів, лінія Сталіна, одна з найбільших армій у світі. Культ подвигу і могутності Червоної армії, яка крім грандіозного пролюба походу на Польщу, нічим не відзначився переможним. Участь регулярних танкових частин під виглядом добровольців у Громадянській війні в Іспанії, «переможна» війна з маленькою Фінляндією, під час якої СРСР примудрився втратити сотні тисяч убитими і пораненими і так і не зміг знову поневолити фінів, незважаючи на бомбардування Гельсінкі і створення фінської п’ятої колони.

Ах, так… Був ще Халхін-Гол. Там ми в своїх інтересах вписалися за Монголію, японці в своїх інтересах вписалися за Манчжоу-го, і в цій локальній війні СРСР здобув перемогу. До речі, я без іронії — важлива перемога і хороший досвід ведення БД.

У 1939 році СРСР і нацистська Німеччина за попередньою змовою поділили частина Європи. Теж військова операція, як не крути. Окупація військами суміжних території, зачистка і т. д.

Тому мені не зрозуміло, яким-таким чином СРСР виявився не готовий до війни, якщо він тільки й робив, що до неї готувався? Як можна постійно тренуватися і обделаться при виході на ринг з добре знайомим партнером?

Однак, підступний друг без оголошення війни (рівно так, як це робив СРСР) напав на мирно дрелющих радянських пацифістів, і тут з’ясувалося, що люди у нас добрі і героїчні (це я знову без іронії), а армія воювати не вміє і полководці рідкісне гівно.

Я не люблю розхожою фрази — засипали трупами. Я безмірно поважаю порив і подвиг звичайних людей, які воювали за свій будинок, за свої родини. Але у мене є питання: яким чином і чому краща армія Європи гнала саму непереможну армію, яка гордо свій щит мозолястою рукою» аж до Волги? Які ж генії, заскочені зненацька, нею керували?

Знаєте, панове, мені здається, що армія проявляє безприкладний героїзм тоді, коли нею керують безпросвітні нездари. Армії потрібні не герої, котрі гинуть під командуванням поганих генералів, а живі солдати, під керівництвом професіоналів, які цінують солдатські життя.

Я бачу проблему в тому, що поновлюваний людський ресурс ніколи не хвилювало радянське керівництво. Ні при будівництві об’єктів народного господарства, ні при військових діях. Країна ЗК не вважала могили ні на Біломоро-Балтійському каналі, ні на лісоповалах. Як раніше при будівництві залізниці з Петербурга в Москву або при зведенні Петербурга.

На кістках стоїть міцніше.

Коли ми сьогодні порівнюємо ставлення командування до солдатам, блокованих в Дюнкерку, з відношенням до нашим воїнам, оточеним у Севастополі, ми порівнюємо не військові операції, а моральний аспект.

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

1
2
Загрузка...