Максакова: Батько моїх старших дітей мене побив: були переламані ребра, вивихнута щелепа, струс мозку, волосся вирвані на шматки

0














Втомилася російська еліта від західних санкцій і політики президента РФ Володимира Путіна, накликав чи генпрокурор України Юрій Луценко додаткову загрозу на екс-депутата Держдуми Дениса Вороненкова, оголосивши, що той дає свідчення у справі про держзраду побіжного президента України Віктора Януковича, розповіла в авторській програмі Олесі Бацман «Бацман LIVE» на каналі NewsOne вдова Вороненкова, оперна співачка Марія Максакова.

Видання «ГОРДОН» ексклюзивно публікує текстову версію інтерв’ю.

Мене охороняють чудові хлопці, але з російських ефірів сиплеться, що вони мене обпоюють психотропними засобами

– Навпроти мене Марія Максакова – оперна співачка і колишній депутат Державної думи. Добрий вечір.

– Добрий вечір.

– Маш, української широкій публіці ти стала відома тільки в цьому році. Зрозуміло, що любителі опери знали тебе і раніше. Скажи, сьогодні в Києві люди тебе зупиняють, впізнають на вулиці?

– Знаєш, мені здається, так. Але я не прагнула до популярності такого характеру.

– Хто підходить і що кажуть?

– Люди – чудові люди співчувають, сприймають це як частину свого горя. Я навіть подумала в якийсь момент, що, напевно, я – мікромодель України в цілому. Ну так вийшло. Мене теж ігнорують, не відпускають, кожен день якісь звірячі безперервні ефіри…

– На російському телебаченні?

– Звичайно. І все це на тлі того, що в мене сталося горе таких масштабів, що я розумію: нічого страшнішого в моєму житті вже не буде ніколи. Не буде такої втрати другий раз – це неможливо… Ніякого співчуття, це абсолютно нещадне ставлення. Зараз я навіть рада, що ми в ефірі, тому що мене охороняють чудові хлопці, але з російських ефірів сиплеться, що вони мене обпоюють психотропними засобами.

– Нічого собі.

– Так. Причому вони хитро це роблять…

– Це у Малахова?

– Так. У мене немає сил його дивитися, якщо чесно…

– Він же твій друг.

– Ну, напевно, друг – це голосно, але можу сказати, що він мій хороший приятель… Так не він говорить, а якийсь голос за кадром, якась жінка, не зрозумій хто… тому що коли такі речі кажуть, можна і в суд подати. Скажімо так, це не тільки спотворення фактів, що дискредитують мене, але і сама тема: це здоров’я, фізичний стан – це дає можливість скаржитися. Але вони здогадуються, що не можна просто посадити в студію і сказати: «Знаєте, ми б хотіли, щоб ви таке сказали». Записують якийсь ролик заздалегідь і все – тема вкинута, можна обговорювати. «Так, ви знаєте, ми подивилися, здається, вона інша стала». Постає ще одна і каже: «Ні, я вважаю, що тільки горя не може бути достатньо, щоб людина так змінився». Ви що взагалі в своєму житті пережили?!

Фото надане телеканалом NewsOne

– Хліба і видовищ. Коли не вистачає хліба, потрібно брати видовища в будь-яких місцях. Тим більше, погодься, ти – шикарний привід, щоб зробити рейтинги на всіх державних російських каналах. Добре, переходимо від Росії до України. Ми тут, слава богу. У нас є питання – лакмусовими папірці, які дуже важливі і за якими визначається свій/чужий в даний момент. В інтерв’ю Дмитру Гордону ти сказала: «Хрущов практично нав’язав Крим Україні. Україна звалила його на свої плечі, виправила там ситуацію, наскільки це було можливо, а потім у неї шляхом «городнього права» Крим відняли». Перший тест Кримом ти пройшла успішно. Я задам тобі два бліц-питання, які передбачають бліц-відповіді. Перший: чи є російські військові на Донбасі?

– Дивись, я туди не їздила. Не те щоб я йду від відповіді, але можу сказати: мій чоловік казав, що так, і я йому вірю.

– Вичерпно. Друге питання: минуло три роки з дня аварії Boeing «Малайзійських авіаліній». Хто його збив?

– Розслідування вже наблизилося до логічного завершення. Те ж саме скажу: Денис, коли читав ці новини, говорив: «Це «Бук». Ось такі оцінки він давав, і у мене не було підстав сумніватися. Військовим він був хорошим.

– Йдемо далі. Зараз у нас загострилася суперечка навколо депутатської недоторканності. Верховна Рада хоче її зняти, точніше, частина хоче, а інша – робить вигляд, що хоче. Скажи, на твій погляд, депутатська недоторканність потрібна?

– Я вважаю, що недоторканність потрібна. Адже це не наш досвід – російський чи український. Треба розуміти, що депутатська недоторканність не звільняє людину від будь-якого роду відповідальності. Але тим не менш його не можна по ряду статей залучити ось так запросто. Не можна, наприклад, встановити за ним ОРД (оперативно-розшукову діяльність. – «ГОРДОН»), або, як це називається, «потап», тобто прослуховування телефонних переговорів, щодо нього не може бути негласних слідчих дій, він – особа зі статусом. І в цьому відношенні я вважаю це правильним.

Фото надане телеканалом NewsOne

– Але ж в Америці, Великобританії і деяких інших країнах депутатської недоторканності в таких масштабах, як у нас, немає.

– Я хочу сказати, що в Україні дійсно політика багато в чому вирішується безпосередньо в залі Ради, в крайньому випадку – в кулуарах Ради. Не можна спустити з якогось єдиного центру готове рішення і бути на 100% впевненим, що воно буде неухильно виконано. У цьому відношенні, я вважаю, депутати – на вістрі. Вони потребують захисту держави. Але недоторканність – це не індульгенція від усього, це лише захист від ряду заходів, які не можуть бути здійснені щодо депутата, якщо недоторканність з нього не знята. Я вважаю, що це правильно, особливо сьогодні в Україні.

Будь-яка мисляча людина розумів і розуміє, що війна з Україною – це жах, страшно, це жах

– В останньому прижиттєвому інтерв’ю, яке твій чоловік дав виданню «ГОРДОН», він сказав: «триста Людей з Держдуми були не згодні з агресією проти України. У Держдуму приходять всі розуміють, недурні люди, але вони заручники: якщо хочуть утриматися на плаву, мати дохід – будуть голосувати так, як треба Кремлю». Тобто, по суті, Денис сказав, що майже 70% Держдуми знаходиться в негласною опозиції до влади. Це правда?

– Напевно, цифра трохи хвацько взята…

– Скільки їх по твоїм відчуттям?

– Будь-яка мисляча людина розумів і розуміє, що війна з Україною – це жах, страшно. Це жах…

– Я хочу уточнити: такі розмови велися в кулуарах Держдуми, ти обговорювала це зі своїми колегами?

– Питання не у вчинку, а в його поясненні. Як би хто себе не вів, у нього є велике поле для риторики і завжди можна говорити, що ми тут ні при чому, це все не ми, а ми хочемо світу і навіть його вам нав’язуємо… ще мені подобається таке словосполучення: операція з примусу до миру. Тобто це оксюморон з точки зору лінгвістики, але й таке ми проходили. Думаю, що з тих пір, як ми з Денисом покинули стіни Державної думи і прийшов інший скликання з іншим керівництвом, і в кулуарах мало хто дозволяє собі подібні висловлювання.

Скріншот: NewsOne / YouTube

– Але до цього у вас були розмови з колегами, що війна з Україною не потрібна Росії?

– До цього – так. Розумієш, коли щось робиться… не те щоб гіпноз, немає…

– Стадний рефлекс?

– Навіть не стадний рефлекс… це називається паритетна відповідальність, коли начебто всі разом зробили, але ніхто конкретний не винен. Навіть у праві є таке поняття «солідарна відповідальність». Можна привести в приклад, як у Стародавній Юдеї вершилася кара: людина закопаний у землю по шию, і всі кидають в нього камінь. Тобто конкретно ніхто начебто його не вбив…

– Чий камінь був останнім?..

– Чий камінь був причиною його загибелі, ніхто не знає. Відносно Дениса багато повели себе саме так. Якщо б він знайшов відгук у себе вдома, якби хтось би сказав: «Навіщо ви обговорюєте людини? Для чого ви обговорюєте професора, доктора наук, полковника юстиції, полковника поліції, золотого медаліста Суворовського училища, блискучого депутата, правознавця, в свій час самого молодого віце-мера і віце-губернатора? Кому на догоду ви це робите? Хто ці люди, які стоять цих жертв?» Але немає. Значить можна провести паралель? Колективне злочин – солідарна відповідальність. Хто винен? Ніхто.

Фото надане телеканалом NewsOne

– В Україні три роки йде війна. Весь цей час на Росію тиснуть міжнародні санкції. Причому на звичайних росіян вони, напевно, не так впливають, тому що і до цього вони жили, скажімо так, не розкішно. А для еліти, дуже багатих людей, які звикли тримати на Заході свої капітали, вчити дітей, лікуватися, робити шопінг, це дуже болісно. Ти відчуваєш, що наростає неприйняття, агресія по відношенню до такої російської політики?

– Ну ти досить вірно підмітила, що для великої кількості громадян ці санкції не так вже відчутні. Це дійсно так, як не дивно. Але у нас не такий великий відсоток громадян взагалі мав закордонні паспорти, не так багато людей виїжджали за кордон, а якщо і виїжджали, то в основному це були Туреччина, Єгипет, Європа ще в меншій мірі. Тому, звичайно, дуже шкода… Я вважаю, що ще 12-15 років тому Росія теж йшла шляхом євроінтеграції.

– Скажи, вата з голови вивітрюється у тих, хто реально має гроші і хто може приймати рішення?

– Ми часто про це говорили з Денисом. Сценарій, припустимо, такий: еліта дійсно втомилася від того, що вона повинна солідарно нести тягар цих санкцій, за ті рішення, які приймає одна група осіб, а винні всі.

– А є дружини, діти, які пиляють щодня, що «до цього у нас було так»…

– Це як у Островського: без вини винуваті… Версія Дениса полягала в тому, що це наростаюче протистояння. Я в цьому сенсі згодна з Іллею Пономарьовим. Мені шкода, що люди не бачать життя, свята, заради якого варто було народитися, що вони не будують, не творять. Їх обдурюють…

– Ти сама відчуваєш це невдоволення серед своїх знайомих? Ти ж напевно з кимось продовжуєш спілкуватися?

– Я можу сказати, що було в той період, коли я ще хоча б їздила [в Росії], тому що, коли я перестала їздити, буде навіть якось негарно змушувати або провокувати спілкування… тому що я там якась притча во язицех.

Фото надане телеканалом NewsOne

– Твоя популярність зростає…

– Вона мене лякає! Я просто не розумію: і що далі?

Щодо Кирила Серебренникова, очевидно, почалося цькування. Вона може носити економічний характер або, можливо, він переступив якусь межу

– Ми зараз поговоримо про зірок. Російська культурна еліта і влада живуть по якомусь негласною угодою. З одного боку зірки говорять: «Ми будемо підтримувати будь-які ініціативи влади, а влада нам за це буде давати медальки, театри, премії, прайм-тайм в ефірах і любити нас». Але останнім часом я бачу, що цей договір дає збої. Приклад: обшук у режисера Кирила Серебренникова.

– Кирило не був аж настільки провладним.

– Але люди, які до цього всіляко підтримували Путіна і кремлівську лінію в політиці, вийшли на підтримку Серебренникова. Плюс те, що зробив твій дуже хороший знайомий міністр культури Росії Володимир Мединський: скасував прем’єру «Нуреєва» у Великому театрі. Поясни, що відбувається?

– Щодо Кирила, очевидно, почалося цькування. Знала б я, що будуть такі питання, я хоча б порозпитувала, тому що серед творчої інтелігенції у мене дійсно залишилися друзі. Але навіть за зовнішніми джерелами все і так зрозуміло. Просто вона (цькування. – «ГОРДОН») може носити економічний характер: може, є якась будівля, яку він вирішив не віддавати кудись, куди треба. Буває і таке. Я не знаю, я припускаю. Може, є якісь інтереси щодо нього з боку якихось груп. Це один варіант. А може бути і зовсім інше: можливо, він переступив якусь межу, і система почала сприймати його як інакомислячого, скажімо так, відторгати. Якщо б я змогла з цією ситуацією ознайомитися, я б сказала більше. Наступного разу обов’язково наведу довідки на цей рахунок.

Я хотіла в зв’язку з цим сказати про інше. Про які гарантії може йти мова щодо артистів, які підтримали політику [Кремля], листи якісь підписали? Причому я знаю серед них українців – і немало, – що навіщо це зробили…

– Прямо скажемо, багато.

– Ну не важливо. Але є депутати так званого кримського скликання. Зараз вони подивилися, що я не давала ніякої довіреності, тільки факсиміле, а так просто поїхала і явно не голосувала. І зараз вже пишуть 443…

– Ти маєш на увазі голосування по Криму?

– Так. Але решта-проголосували… щодо якої кількості депутатів так званого кримського скликання ведеться кримінальне переслідування? Де ж ця індульгенція, яку вони отримали?

Фото надане телеканалом NewsOne

– Ти говориш про те, що після зміни влади їм може загрожувати кримінальне переслідування?

– Ні, їх зараз переслідують. Серед депутатів кримського скликання вісім осіб перебувають у бігах. Це не перегони в прямому сенсі слова: вони десь за кордоном, але факт в тому, що вони розуміють, що їм щось загрожує на батьківщині і намагаються туди не їхати. Коли кажуть, що Хрущов не мав права віддавати Крим Україні, я запитую: а депутати Держдуми мали право голосувати, щоб приєднати його назад? Де це конституційне право?

Образ Владислава Суркова сильно демонізується, і частково – марно

– Ти не приховуєш, що у тебе були і залишаються теплі стосунки з помічником президента РФ Владиславом Сурковим, завдяки якому ти, власне, і зайшла в Держдуму.

– Я просто дуже вдячна людина. І знову-таки з тих пір, як я поїхала, я [з них] не телефоную, не нав’язую своє спілкування. Моя думка про нього завжди буде як про людину, який простягнув мені руку. Він блискучий інтелектуал, спілкування з яким приносило мені море задоволення, як і з усією його родиною.

– Він – той чоловік, який багато років займався українське питання в російській політиці. До чого це призвело – ми зараз розуміємо.

– Я вважаю, що його образ сильно демонізується.

– Він коли-небудь обговорював з тобою українські теми, ви про щось говорили?

– Олесь, я не буду заглиблюватися в наші розмови. На те й існують розмови між двома людьми, щоб вони залишалися між ними. Я просто скажу, що його образ дуже сильно демонізується, і частково – марно.

– З приводу демонізації. Багато політологи, в тому числі російські, говорили, що Сурков є одним з організаторів протестів на Болотній площі, коли він поставив на Медведєва перед президентськими виборами. У підсумку все провалилося, і він був знижений на посаді. Це може бути правдою?

– Я вважаю, що щодо організації мітингів – це дуже сильно перебільшено. Інша справа, що серед тих, хто був на площі, особливо серед знакових і впізнаваних осіб, було дуже багато його друзів. Але я б не сказала, що він організовував це або тим більше радив їм виходити на вулиці.

– Коли журналістка видання «ГОРДОН» Наташа Двалі робила інтерв’ю з Денисом, було дуже тепле спілкування, він був на ній розташований. Але коли вона запитала про його стосунки з Владиславом Сурковим, він сильно напружився. І навіть під час ефіру на одному з українських телеканалів, коли його знову запитали про Суркова, він встав і вийшов зі студії. Скажи, чому він так реагував на це прізвище?

– Не знаю. По-перше, я не бачила, щоб він виходив зі студії з-за якихось питань про Суркова. При мені такого не було, він багато разів відповідав на ці питання. Мені здається, це вигадка.

Фото надане телеканалом NewsOne

– Дивись, Ксенія Собчак говорила, що він хотів зблизитися з Сурковим завдяки вашій дружбі, але той не допускав його до себе.

– Вони були знайомі. Я б не сказала, що було якесь напруження у відносинах.

– Добре. Переходимо до найскладніших питань, ми не можемо про них не говорити… 23 березня о 10 годині ранку на сайті «ГОРДОН» вийшло інтерв’ю твого чоловіка під заголовком: «У Росії кричать, що потрібно обміняти мене на Сущенко, а якщо не вийде – вбити, як Бандеру». Через півтори години прямо в центрі Києва Дениса розстріляли. І останнє смс, яке прийшло тобі від нього…

– … про те, що головний редактор сказав, що [інтерв’ю] читається на одному диханні… у мене до цих пір ця смс-ка в телефоні…

– Знаєш, інтерв’ю було правда хороше і воно мені справді сподобалося, тому що воно було щире. Зараз, коли я опиняюся біля «Прем’єр-паласу», у мене мурашки по шкірі… Ти там їдеш?

– Так, проїжджаю досить часто. Коли мені кажуть: «Як ти можеш?» – я відповідаю, що це місце ніколи не піде з мого життя, навіть якщо я перестану повз нього їздити. Це місце, яке поділило моє життя на дві половини: до і після.

З моєї точки зору, Луценко поквапився, але треба розуміти, що Денис і так був під великою загрозою

– Історія не має умовного способу, але все ж: коли генпрокурор України Юрій Луценко вийшов і сказав, що ви виїхали з Росії, і Денис став давати свідчення в суді по справі Януковича, чи не нашкодив він цим? Наприклад, Ілля Пономарьов говорив, що не було домовленості говорити про це публічно, і це була ініціатива Луценко.

– Ілля прав в тому, що опубличивать не хотіли. Він, власне, не назвав прізвища, люди зробили висновки самі. З моєї точки зору, він дещо поквапився, але треба розуміти, що Денис і так був під великою загрозою. А цією ситуацією скористалися ті, хто і раніше хотів це зробити. Сказати, що саме Луценко накликав на Дениса нових ворогів або супротивників, я не можу, це не так. Але те, що цією ситуацією скористались якоюсь мірою ті, хто, може бути, і так би це зробив… це не так, це недалекоглядно з боку тих, хто це робив, тому що правда все одно стане відома, і вона буде оприлюднена. В цій ситуації я не можу звинувачувати Юрія Віталійовича (та, може, він поквапився в чомусь). Але він не накликав на нього додаткову загрозу. Я, навпаки, дуже вдячна слідству і прокуратурі. Я читала інтерв’ю Юрія Віталійовича, де він сказав, що прокуратура близька до розкриття цього огидного злочину. Я дуже сподіваюся, що вони це зроблять. Можливо, це навіть справа честі, в тому числі, можливо, за цим обставинам…

Фото надане телеканалом NewsOne

– Ти звинувачуєш у вбивстві Дениса ФСБ…

– Я б не хотіла обговорювати цю сторону, будь ласка… У мене чітка домовленість зі слідством, що я не буду про це говорити…

– Ми не будемо торкатися подробиць слідства. Я хотіла б поговорити взагалі про роль ФСБ в Росії.

– Ось сидимо ми, дві симпатичні дівчата… краще б про кохання говорили. Я думала, ти поставиш мені якийсь такий питання.

– Все буде. Про кохання ми теж поговоримо, але спочатку скажи: ФСБ, цю систему, привів і породив головний в Росії людина – Володимир Путін?

– Ні, звичайно. Система була чудово налагоджена.

– Ти вважаєш, що не він її породив?

– Він її підсилив, і на догоду цьому відомству багато в чому нівелював функції інших: прокуратури, МВС, – вивівши слідство в окремий Слідчий комітет і, відповідно, позбавивши прокуратуру цих повноважень і функцій. Слідчий і раніше був процесуально незалежною особою, тепер він формально незалежний. Я можу говорити про це, тому що я глянула цьому звірові в очі: Слідчий комітет неухильно виконує – принаймні, у випадку з Денисом – рекомендації ФСБ.

– Я зрозуміла твою позицію. Але, якщо б сьогодні ти зустрілася з Володимиром Путіним, що б ти йому сказала?

– Розслідуйте, будь ласка, це потворне злочин, тому що ви можете – можливо, навіть легше, ніж усі інші – дійти до правди. До речі, я часто говорила, що слідство про вбивство [Дениса Вороненкова] веде той самий слідчий, який вів до того сфабрикована справа про шахрайство, яким його фактично витіснили з країни. Слідчого поміняли. Може бути [вони мене чують, не знаю.

– Сьогодні ти знаходишся під цілодобовою охороною, яку тобі виділив президент Порошенко.

– Так.

Я дуже вдячна Петру Олексійовичу Порошенку за те, що він дав мені охорону. В принципі, він, я так думаю, змінив вектор розвитку всього мого життя

– У тебе до цього були періоди в житті, коли ти була з охороною, і як в принципі це змінює життя?

– Не було і, безумовно, це змінює життя. Мені просто пощастило з людьми, які поруч зі мною. Вони дійсно талановиті, розумні, підготовлені. В принципі, у нас налагоджений протокол дій, у нас немає різночитань. Я прийняла це як даність. Я дуже вдячна Петру Олексійовичу Порошенку за те, що він дав мені цю охорону. В принципі, він, я так думаю, змінив вектор розвитку всього мого життя. Так, може бути, вийшло так, що з Денисом не встигли… вже формували охорону, розуміючи, що треба підсилити, щоб допомогти і так далі… багато і так дали Денису, але сталося те, що сталося.

Фото надане телеканалом NewsOne

А що б було зі мною, не дай мені Петро Олексійович охорону? Я тільки думаю, що б понесли? Як Клеопатру в килимі? Тому що відразу після [вбивства Вороненкова] вони почали кричати два тижні поспіль, що мені бігом треба бігти в російське посольство. Я ніяк не могла второпати, навіщо я туди повинна була бігти. У нас слідство, я навіть подумати не могла про таке, я повинна була докласти всі зусилля, щоб злочин як мінімум було розкрито. Далі вийшло так, що я, перебуваючи з Денисом, може бути, не в тій мірі інтегрувалася в Україну. Але тепер, коли я познайомилася зі своїми новими друзями, яким не все одно, як складеться моя доля, які після ефірів виникають і допомагають мені багато з чим, – коли я це все побачила, я кажу одну фразу: «Мої дорогі українці, ви не знаєте собі ціну». Не буває таких людей. Я багато бачила, багато де їздила, але таких людей немає. Місто з історією, 1500 років, найдавніший – він сам по собі якесь мудре, хтонічну істоту. Він або приймає, або ні. Я так ціную шалено ставлення до себе, тому що в цей момент свого життя… не тому, що я була непідготовленою або не володіла професією – у мене все було краще не придумаєш, але в один день і в один час у мене все обірвалося. І моя доля могла скластися не просто страшно, а трагічно. Невідомо, чим би це все закінчилося.

– Ти зараз громадянка Росії і Німеччини, Денис встиг прийняти українське громадянство. В якому статусі ти зараз знаходишся в Україні?

– Вид на проживання на рік.

– Ти збираєшся приймати українське громадянство?

– Було б добре, щоб у мене був постійний вид на проживання, а не тимчасовий. Цього я б хотіла. Що стосується громадянства, я повинна вивчити, які у мене є підстави. Якби ми хоча б два роки в офіційному шлюбі [з Денисом Вороненковым], думаю, тоді мені було б легше.

– Ти в Україні збираєшся будувати політичну кар’єру?

– Ні.

– Пропозиції від партій, політиків вже надходили?

– Я б так сказала: як громадському діячеві мені надходить багато пропозицій, цікавих і різноманітних. Політичних – немає поки, і слава богу, тому що у мене тепер багато творчих пропозицій. Для мене це найголовніше. Як сказав мені один мудрий чоловік: «Вони відібрали в тебе на той момент абсолютно точно найдорожче, те, заради чого ти жила і забула про все інше, включаючи свою кар’єру; зараз, коли ти такий вже подраненный людина, що у тебе залишається? Так, звичайно, син, але залишається і кар’єра. Ти почала займатися в три роки, щоб вступити в центральну музичну школу на фортепіано, ти її блискуче закінчила, у тебе червоний диплом Гнесинській академії, ти стільки всього зробила, стільки всього заспівала, як, напевно, прикро сидіти і не мати можливості вийти на сцену? Ось де вони тебе підловлювати, ось така травма, яку вони хочуть завдати тобі». Але люди, яким не все одно… після ефірів (і навіть після ефіру з Дімою(Дмитром Гордоном. – «ГОРДОН»), про що я йому сказала і дуже вдячна) з’являються люди, яким небайдужа моя творча доля. Де ще, в якій країні таке можливо?

Фото надане телеканалом NewsOne

– У Росії таке неможливо.

– А в європейських країнах? Хіба ви не знаєте, що вони дуже пристойні, толерантні і спокійні люди, але рідко втручаються. Якщо у них немає адреси електронної пошти, вони не будуть шукати вас через Facebook, через вашого директора і говорити: «Де ця Маша? Ми хочемо, щоб вона у нас співала». Не буде такого.

– У Росії залишився твій колишній чоловік Володимир Тюрін.

– Він не був мені чоловіком.

– Цивільний чоловік?

– Цивільний чоловік, я вважаю, це спотворення. Був церковний шлюб, цивільний придумали, коли скасували церковний. Він мені взагалі ніхто.

– Добре. Той чоловік, від якого в тебе двоє дітей.

– Так, так можна сказати.

– Вони живуть у Росії. Причому від Володимира ти пішла до Дениса…

– Ні, між тим, як я пішла від Володимира, було вісім з половиною років до того моменту, поки я зустріла Дениса.

– Тобто не він тебе забрав?

– Ні.

Тюрін мене побив. У мене були переламані ребра, вивихнута щелепа, у мене був струс мозку, волосся вирвані на шматки

– Володимир тобі не пропонував повернутися? Все-таки там діти живуть, може, якось спробувати знову створити сім’ю?

– Олесь, не знаю, чи уявляєш ти собі, що це була за життя і яким був цей відхід від нього. Я просто вважала, що, вже вибач мене, розрахувалася по всім можливим рахунками з ним. Це було б доречніше розповідати в поліцейській ділянці, якою була ця спільна життя, і особливо її фінал.

– Він тебе бив?

– Слухай, у той раз (не знаю, може бути, це не дуже красиво розповідати) у мене були переламані ребра, вивихнута щелепа, у мене був струс мозку, вирвані волосся у клоччя. Просто у мене немає стокгольмського синдрому: я не та людина, з яким ось це все можна спочатку зробити, а потім сказати: «Давай миритися». Не я це!

– Тобто після того, як він тебе побив, ти від нього пішла? Або це тривало якийсь час?

– Ні. Я забрала ноги з великими труднощами. Але я ще раз повторюю – це роль Суркова в моєму житті. Він простягнув мені руку, більше – ніхто.

– Тюріна покарали?

– Ну, це тоді потрібно було йти і писати заяву…

– Ти не писала?

– Ні.

Фото надане телеканалом NewsOne

– Зараз шкодуєш про те, що не написала заяву?

– Я шкодую, що взагалі з ним зв’язалася, що я знайома з ним. Ось про це я шкодую.

– Задам тобі питання як мама двох дітей. Якщо він здатний на таку агресію до близькій людині, ти не боїшся, що він по відношенню до твоїм дітям, які живуть з ним, проявить себе так само і може підняти руку на них?

– Ну він почав піднімати руку в той момент, коли я зрозуміла, що помилилась, що ми дуже різні люди, і я стала просити, що я хотіла б розлучитися, мені важко, я не хочу так більше жити. Ось така це була агресія – спроба залякати чи що. Я думаю, поки діти з ним, навряд чи він становить для них загрозу…

– Ти спілкуєшся з дітьми, созваниваешься?

– Так, мені зрідка телефонує Іллюша.

– Ти сама не набираєш?

– По-перше, я волію, щоб він набирав, коли він один. Якось так…

– А з Людою?

– З Люсею окрема історія. У мене була жінка, яка фактично замінила мені всіх моїх родичів з 17 років, і коли народилася Люся – а тоді був наш досить важкий розрив – я розуміла, що треба багато їздити, ставати на ноги, заробляти, що допомагати мені ніхто не буде, тим більше, якщо я буду слабка. І я подумала, що Люсі буде комфортніше, якщо вона не буде зі мною так сильно пов’язана, як Ілля, наприклад. І я навіть попросила цю жінку, аби вона була з нею ближче, щоб вона не відчувала, що я їду.

– Скільки їй тоді було років?

– Вона тільки народилася. І в результаті ця жінка відчула себе якийсь сурогатною матір’ю. Тепер вони в цій тісній компанії і живуть. Це окрема повість, дуже сумна.

– Тобто вона стала дружиною Володимира?

– Нічого вона не стала, просто вона з Люсею знаходиться…

– Як няня?

– Вона узурпувала увагу Люсі і підкорила її таким чином, що Люся асоціює з нею навколишній світ. Вона її виховує, вона відгородила її навіть при мені ще від мене.

– Тобто вона налаштовує її проти тебе?

– Ну звичайно.

– А в якому статусі вона? Няня?

– Няня.

– Тобі боляче із-за цього?

– Олесь, а тобі було б приємно? Вона що її народжувала, виношувала? Проти здорового глузду я не посміла нічого зробити, я все одно її доносила, що народила, хоча у нас [з Тюріним] вже були зіпсовані відносини.

– Як ти думаєш, коли вони виростуть, вони зрозуміють що-то? Ти, принаймні, будеш намагатися налагодити контакт?

– Знаєш, дасть бог день, дасть бог їжу. У мене є дитина від великого, величезної любові, яким – так вийшло – не від кого чекати нічого, крім як від мене. Крім мене, у нього нікого немає. Вони все-таки не такі маленькі ці діти, це вже не грудничковый період. Іллюші через 10 днів буде 13… я себе добре пам’ятаю у 13 років я була вже досить дорослою людиною. А ось моєму маленькому дитині, крім мене, допомогти ніхто не може, крім мене, нікому він більше не потрібен. Тому я буду думати в першу чергу (а може, і взагалі) тільки про нього.

– Про своїх поганих стосунках з мамою ти розповідаєш. Але в тебе ж є і тато. Ти теж з ним не спілкуєшся?

– Ні, з татом я спілкуюся.

Фото надане телеканалом NewsOne

– З татом, слава богу, все в порядку?

– Так, з татом все в порядку.

– А як він коментує така поведінка мами?

– Ну як… він коментує так, як йому зручно. Що він сумнівається, що вона це сказала.

– А вона йому не сказала, як було насправді?

– Ну це ж треба докопатися. Якщо не сказала, ну, нехай би подавала в суд на це видання. Навіщо ж її так взяли і сказали, правда?

– Тато тебе підтримує?

– Він балансує. Все одно мама поруч, а я далеко.

– Мама його пригнічує?

– Я вважаю, що він добровільно здався їй в довічний полон.

– Ти кажеш, що в Україні у тебе з’явилися друзі. Хтось з відомих людей, політиків, артистів з тобою подружився?

– З багатьма. Просто я не знаю, чи потрібно мені це оприлюднити. Ситуація складна…

– Добре. З ким ти радишся, коли тобі важко або, навпаки, добре? Є така людина, до якої ти приходиш або дзвониш?

– Безумовно. У мене дійсно склався коло друзів… може бути, це не так багато людей, але зате я в них впевнена. І, звичайно, у мене є люди, з якими я раджуся, тому що мені періодично надходять різні пропозиції по роботі і начебто вони такі захоплюючі, але в той же самий час я не дуже добре знаю всі тонкощі української політики. Мені, безумовно, потрібні поводирі, і я вдячна за те, що вони дають мені дуже якісні докладні рекомендації.

Коли я буду готова вийти на сцену (це вже не за горами), ніхто не помітить слідів пережитого горя

– Буквально за півроку до трагедії ти записала пісню і кліп «Сильна і горда»…

– Так, накаркала.

– … і ця пісня про самотньою, але сильної жінки. Виходить, пророча пісня?

– Я вже сказала – «накаркала». Так не замислювалося, звичайно.

– Я послухала – слова там просто про сьогоднішній день… Скажи, ти плануєш робити пісню або щось таке в пам’ять про Дениса?

– У мене є кілька пісень, які ще не знято кліп. Крім того, мені надійшло кілька пропозицій від українських композиторів, які написали на цю тему. Зараз ми в переговорному процесі з приводу запису нової пісні. Може бути.

– Тебе запрошують на корпоративи в Україні, в інших країнах, може бути в Європі?

– Україна – дуже релігійна країна, і вони з великим співчуттям ставляться до того, що зі мною сталося. Тобто говорять зазвичай так і зідзвонюються з моїм піар-менеджером, що ми в перспективі, коли Маша вже зміцніє і коли вона буде готова, хотіли б щось… Мене що дивує? Тут мене ніхто не квапив. Всі розуміють, що треба прийти в себе, голос відновити у будь-якому випадку. А деякі на моєму місці я взагалі не знаю, заспівали б і взагалі прийшли б до себе? Тут до мене ставляться дуже обережно… Звичайно, у мене є пропозиції, я думаю про те, про се, але я ж теж повинна бути готова. Я взагалі вважаю, що артист повинен на сцену просто вилітати, він повинен мати такий заряд позитиву і бадьорості… Кому інакше він потрібен? Тобто коли я буду готова вийти на сцену (це вже не за горами), я вийду саме така: ніхто не буде бачити в мені сліди пережитого горя.

– Ми вже можемо проанонсувати, коли буде твій концерт?

– Я-то знаю дати, місця. Я просто думаю, що це буде неправильно.

– Багато наші дії і вчинки викликані дитячими комплексами. Ти зараз, аналізуючи, шкодуєш про якісь вчинки?

– Олесь, я тобі клянуся, що у своєму житті я шкодую тільки про одне вчинку: коли у мене була можливість поїхати на ту зустріч і не познайомитися з цією людиною – батьком моїх дітей… Ось це єдиний день у житті, про який я шкодую. Більше ні про що.

Фото надане телеканалом NewsOne

– Поставлю тобі традиційне питання, яке я завжди ставлю своїм героям: коли закінчиться війна?

– Одна справа, чого мені хотілося б, інше – як воно насправді буде. Якщо взяти щось середнє, я сказала би: добре, якщо протягом двох років… А хотілося б мені, щоб війна закінчилася завтра, сьогодні. Дай бог, щоб це було якомога швидше. Я от думала, що покличеш мене і будеш питати про кохання! Обіцяла і не запитала.

– Про що б ти хотіла розповісти? У нас ще є хвилина: відповідай на питання, який я так і не поставила.

– Я б хотіла… слухай, а як би ти відповіла на це питання про війну? Мені самій стало цікаво…

– Я відповідаю на це питання не раціонально, а емоційно, це мої відчуття. Я вважаю, що все вирішиться протягом року.

– Рік? Ну слава богу.

– Будуть вибори в Росії, і ось там десь щось має статися.

– Коли Я сказала про два, передбачала, що конфлікт до того часу вже може бути вичерпаний, але я б дала ще якісь терміни на остаточне внутрішнє примирення.

А про любов скажу так. Спочатку, коли порушилась все моє життя, я довго думала, як взагалі далі жити? Як жити, скуштувавши любові? Що може гірше статися? Я завжди говорила Денису, коли ми стали жити разом: «Я зневажаю себе за те, як я полюбила життя. За те, як я полюбила життя з тобою». Звичайно, треба жити так, щоб фарби були яскравими. І знаходити людину, з якою життя розквітає по-іншому.

– Я бажаю тобі від усієї душі. Дякую, що ти прийшла, що відповідала й на незручні запитання.

– Я не сказала, що мені треба знаходити, я взагалі про кохання говорила.

– А я бажаю конкретно тобі. Дякую за інтерв’ю.

– Спасибі.

Відео: NewsOne / YouTube
Источник

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий