Будні «ЛНР»: тут незрозуміло, як бути з знеціненої і порожній нерухомістю

2














Все це так складно, що трьох років не вистачило на якісь рішення, а далі зрозуміліше не стає. Немає алгоритму, як жити.

Кербуд повідомила, що днями вдома ходили працівники «органів» і складали список порожніх квартир, господарі яких відсутні в Луганську.

Чесно, страшно. Ніхто не знає, чим це обернеться. «Глава республіки» дав завдання на черговому засіданні «ради міністрів» з’ясувати, скільки в «республіці» порожніх квартир. Плотницький доручив «міністерству будівництва і ЖКГ», бюро технічної інвентаризації та житлово-експлуатаційним конторам провести інвентаризацію житлового фонду, щоб «подивитися повністю ситуацію…».

В моєму оточенні набереться з десяток друзів, хто замкнув тут свою нерухомість. З оплатами комунальних платежів по-різному. Хтось вважає, що платити не потрібно, якщо живе не тут і ворогам в принципі платити не збирається, хто не має можливості це робити, хтось доручив оплачувати своє житло залишилися тут родичам, але не перейнявся давати їм на це гроші. Загалом, ситуації в кожному конкретному випадку різні.

Мої друзі напередодні війни взяли кредит на квартиру. Квартира однокімнатна, але навіть на таку квартиру у них своїх грошей не було. З ряду причин вони виїхали переважно за виїхала фірмою-роботодавцем. У своєму новому місті знімають житло. Додому навідується раз на рік – провідати друзів, провести час з колишньою компанією. Звичайно, зупиняються у своїй замкненій з новими меблями і ремонтом квартирі. Борги по комуналці – купа. Але мої приятелі вирішили так, що квартира-то не їх, а банку, так чого платити? Іпотеку вони теж не платять – квартира-у зоні АТО. І не ясно, чи є у них квартира чи ні. Зрозуміло, що український банк не увійде зараз до Луганська, щоб цю квартиру забрати, але і борги по комуналці за три роки накопичилося стільки, що вже не погасити за один раз. І саме дивне, квартира-то все ще не їх. І є інша сторона, вони як-то вже себе з працею в Луганську представляють. В їх новому місті нехай чужа знімна квартира, але купа друзів, плани, машина… Купу речей і навіть куплена меблі – щоб було затишніше в тій чужій квартирі. І то треба вже там купувати собі житло, то продавати тут, то вирішувати, де вже, нарешті, жити…

Але все це так складно, що трьох років не вистачило на якісь рішення, а далі зрозуміліше не стає. Немає алгоритму, як жити. Хтось живе в Луганську і не тужить, хто виїхав і в труні бачив теперішній Луганськ. Але, головне, ніхто не скаже, як бути з цією квартирою, яка за нинішніми цінами знецінилася втричі в порівнянні з тією сумою, за яку тоді її брали.

І таких прикладів у мене пачками. Приятель виїхав з Антрациту, замкнув трикімнатну квартиру на п’ятому поверсі і вже три роки живе в глибинці Росії. Взяв там квартиру в іпотеку, отримав громадянство. А в тій квартирі в Антрациті, яка його, бак накопичувальний, тому що води там вічно немає, мокнуча від дощів стіна від тріщини в ній, безробіття, безгрошів’я. А в Росії – з кредитом на двадцять років, який з’їдає половину сімейних доходів, а до нього ще кредити на меблі, техніку… Кабала на роки. Там своє і тут своє. Там, типу, майбутнє, хоч і в кредит, а тут минуле, своє, як якір в ногах, яке нікому й за так вже не потрібно.

Facenews

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий